Шляхи підвищення ефективності публічного управління та публічної служби в Україні: біблійні витоки

Прапорщик с БиблиейВажливість і масштабність завдань адміністративної реформи, необхідність удосконалення механізму правового регулювання суспільних відносин, зокрема тих, що складаються в сфері публічного управління України, приведення системи управління у відповідність до сучасного рівня розвитку відносин між особою та державою передбачає проведення глибоких наукових досліджень.

На нашу думку біблійні, християнські принципи державного управління є тими непізнаними в Україні (але не у світі) закономірностями, пізнання й застосування яких може кардинально вплинути на співвідношення інтересів державної влади та інтересів людини на користь останніх. На українських землях переважно культивувалась тотально-домінуюча перевага державних, владних інтересів над людськими. З часів хазарів, половців, Чингізхана та Золотої орди, через турецько-османський халіфат протягнулась стійка система державотворення та свідомості, коли людина та її життя не цінувались.

Надалі таке ставлення закріпилося за часів панування в Україні феодально-кріпосного режиму царської Росії, який перейшов у феодально-кріпосне панування Радянської Росії. За сотні років культивування феодально-кріпосного-комуністичного ставлення до інтересів, потреб, прав та свобод людини сформулювався чітко спрямований на забезпечення інтересів держави та її керівництва антидемократичний, тоталітарний механізм державного управління.

Відповідно цьому сформувалася культура й свідомість державних посадових осіб, безумовним пріоритетом яких є державні та відомчі інтереси над загальнолюдськими та особистісними інтересами людини, особи, громадянина. Результати такого культивування такі стійкі, що ані двадцять років побудови незалежної держави, ані демократичні положення Конституції України та інших законів не можуть подолати старої системи відносин. Вона перетікає, мутує та мімікрує в нові форми, але залишається живучою і незмінною.

І з огляду на свій багаторічний досвід практичної правоохоронної, педагогічної та наукової діяльності, беру на себе сміливість стверджувати, що саме матеріалістична свідомість є домінантною серед правників та публічних (державних) службовців. Такий стан є небезпечним і шкідливим для суспільства.

Чому?

Для пошуку відповіді звернемось до праць видатного українського вченого-педагога Григорія Ващенка, який робить висновок про те, що хибою комуністичної (матеріалістичної) моралі є те, що вона не має абсолютної санкції. Найвищою санкцією моралі є віра в Бога й визнання абсолютної вартості особистості людини. Віра в Бога освячує моральні норми й надає їм характер безумовності, бо вони стають велінням Божим. Натомість у комуністичного чи матеріалістичного виду моралі, норми якої формуються людьми, немає ідеального критерію пізнання та відмежування добра і зла, а відтак немає необхідного ступеня відповідальності.

Далі Г.Ващенко відмічає, що другою санкцією моралі є визнання абсолютної цінності людської особистості, яка пов’язана з визнанням нематеріального походження людини, її душі. Натомість, визнання людини продуктом збігу випадковостей під час природної еволюції, принижує значення людини, відводить їй роль гвинтика державно-тоталітарного механізму. Вона стає лише засобом у чиїхось руках, її призначення, завуальоване різними ідеологічними гаслами, зводиться до служби цьому механізму, а по суті егоїстичним інтересам тоталітарної верхівки. При цьому вищими критеріями відповідальності є лише страх та класовий егоїзм.

Проте егоїзм класовий (расовий, державний, партійний), а тим більше егоїзм відомчий чи професійний дуже легко переходить в егоїзм особистий. І тоді продукт такого виховання діє на користь суспільства, держави, відомства лише доти, поки його власні інтереси сходяться з інтересами останніх. А коли вони розходяться, він буде продовжувати діяти лише на користь власним інтересам, завдаючи шкоду інтересам інших людей, порушуючи їх права та свободи. І при цьому високий особистий професійний рівень, правова освіченість, посада вже не забезпечують необхідний рівень поведінки та відповідальності. Про це свідчить поширена корумпованість
державних, в тому числі правоохоронних структур в Україні.

Натомість державний механізм, система державного управління США та західноєвропейських країн мають стійку та чітку соціальну спрямованість. Чому? Тому що біля витоків цих держав стояли Джордж Вашингтон, Томас Джефферсон, Авраам Лінкольн та інші, про щиру віру яких у Господа Христа знають усі. Вони про це відкрито заявляли. І саме християнські погляди, доктрини, принципи домінантно керували ними під час державотворення США. Зокрема, Джордж Вашингтон був переконаний, що неможливо вірно правити світом без Бога та Біблії. На тих самих засадах хотіли творити державну, народну владу в Україні Пилип Орлик, Михайло Грушевський, Іван Огієнко та інші.

Творці чинної Конституції України «усвідомлюючи відповідальність перед Богом» власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями» (як це закарбовано у Преамбулі Констититуції) записали достойне найвищих оцінок винятково соціально-спрямоване призначення української держави, визначене у ст.3: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є
головним обов’язком держави».

Такі чіткі, вагомі слова і разюча невідповідність реалій. Чому? Тому що служіння людині не стало основним, домінуючим принципом діяльності осіб, що реалізовують функції держави. Проблема державних службовців України полягає в тому, що значна їх кількість займають посади не для того, щоб служити людині, а для того, щоб зробити кар’єру, заробити гроші, авторитет, владу.

Здавна під терміном «служба» розуміли ставлення до виконання обов’язку, готовність робити справу, а також те, що вона не має безпосереднього матеріального виміру, але відбиває духовну спільність того, кому служать, і того, хто служить. Джерелом розуміння цієї «духовної спільності» для творців європейської демократії Жан-Жака Руссо, Джона Локка, Френсіса Бекона та їх послідовників у США Джорджа Вашингтона, Томаса Джефферсона, Авраама Лінкольна була Біблія. Тому в розумінні суті публічної (у т.ч. державної) служби сучасного європейського зразка, яку Україна намагається запровадити, нам допоможе Біблія.

Біблія - невичерпне джерело прикладів ефективного, істинного служіння людям. Джерело цінностей, основа відмежування добра і зла. Ось відношення до свого обов’язку у служінні людям апостола Павла: «Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати» (1 Кор. 9:19). Павло самий ефективний (щодо результатів праці) служитель Христа, тому, що він добровільно посвятив себе на службу спасіння грішників. «Бо коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! Тож коли це роблю добровільно, я маю нагороду; коли ж недобровільно, то виконую службу доручену. Яка ж нагорода мені? Та, що, благовістячи, я безкорисливо проповідував Христову Євангелію, не використовуючи особистих прав щодо благовістя» (1 Кор. 9:16-19). Тобто, ще раз підкреслюється добровільність, самопосвята та самопожертва апостола Павла як служителя, відмова від корисливих мотивів служби. Це принципи служби апостола Павла. Одне з його повчань щодо виконання службового обов’язку звучить так: «Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати. Кожен із нас нехай догоджає ближньому на добро для збудування. Бо й Христос не Собі догоджав...» (Рим.15:1-3).

Керівник групи публічного права UEPLAC, професор д-р О. Люхтерхандт наголошує на наявності трьох принципово важливих умов ефективного державного управління:

  • усвідомлення державними службовцями того, що вони не «володарі», а слуги і розпорядники доручених їм загальних громадянських і державних інтересів;
  • високий етичний рівень;
  • високий професійний рівень.

Як бачимо, окрім вимоги високого професіоналізму, на перше місце ставиться усвідомлення себе слугами та високий рівень культури поведінки посадовців, заснований на безумовній повазі до людини, її особистості. Звертаємо увагу, що два з трьох принципів стосуються внутрішнього, вольового стану держслужбовця, його поведінкової складової. Тобто на дві третини ефективність державного управління залежить від правильного психічно-вольового стану представника влади і лише одна третина від його професійної підготовленості.

У Радянському Союзі чітко усвідомлювали цю співзалежність, тому таке широке розповсюдження отримали виховні органи, які не тільки вчили, а й виховували, тобто досягали глибокого усвідомлення необхідності служіння комуністичній партії та її ідеалам, вкоріняючи відповідні поведінкові зразки. У сучасній Україні партійно-виховні органи відживають все більше і більше, залишаючись у своїх трансформованих формах у ряді силових (військових) структур. Проте ця ніша залишається не заповненою, оскільки в західному суспільстві таку роль відігравала суспільна мораль з її біблійними витоками, а у нас моральний, виховний, національний ідеал так і не сформовано.

Тому-то й маємо такі результати суспільного та економічного розвитку й такий низький рівень державного управління. Ми досі не визначилися, хто ми є як частина світової цивілізації, яка наша місія, куди ми йдемо. Ніяк не визначимося, що взяти за основу моралі, який часовий відрізок нашої історії, які принципи. Проте є визнане у світі та перевірене часом джерело - Біблія.

Віруючим посадовцям на важливість цих принципових умов вказано у 1 Петра 5:2-3: «Пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно. Не пануйте над спадком Божим, але будьте для стада за взірець». Необхідна умова реалізації принципів є їхнє усвідомлення. Найкращий метод досягнення свідомого рівня поведінки -- це метод переконання та власного прикладу.

Для неформально віруючого державного службовця чітким ідеалом та джерелом натхнення наслідування жертвенного, безумовного служіння Богу й людям є приклад Ісуса Христа -- Сина Божого. Він жив, як навчав, і навчав, як жив! Він заявляв про Своє призначення під час перебування серед людей, у служінні їм. У Євангелії від Марка 10:45 Ісус Христос говорить про Себе: «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити і душу Свою дати на викуп за багатьох». І Він це служіння виконав до кінця.

Проте не можемо не відмітити, що останнім часом прослідковується занепад західної моралі. І це закономірно та безперечно (лише питання часу) призведе до зміни вектору державного управління – з направленого на користь індивідууму він буде спрямований на користь можновладців.

Про загрозливі результати відходу західного суспільства від біблійних, християнських принципів заявляють видатні політичні та громадські діячі. За словами німецького лідера А. Меркель, «німцям треба встати на захист християнських цінностей, на яких тримається суспільство. У нас не надто багато ісламу, у нас занадто мало християнства. У нас мало дискусій про християнський погляд на людство». Один з найвидатніших американських діячів сучасності Біллі Грем, реагуючи на перемогу Обами, зазначив, що, незалежно від результату виборів, жодні вибори не вирішать основну проблему Америки - яка, за його словами, полягає в основі людського серця. Він додав, що єдиний шлях до відновлення особистості або країни - покаяння.

Отже, нам потрібно усвідомити необхідність використання біблійних джерел у процесі підвищення ефективності вітчизняної системи державного управління. Ми відобразили лише деякі з принципів державного управління та державної служби, що мають бути наповненні біблійним змістом для більш ефективної їх реалізації. Проте Біблія містить у собі значу кількість інших принципових положень, зокрема щодо корупційних діянь та хабарництва тощо. Отже, є обґрунтовані підстави вважати, що існує закономірне співвідношення принципів державного управління та державної служби з принципами управління державними справами та служіння народу, які відображені у Біблії. Простежується об’єктивна пріоритетність останніх, підтверджена практикою державотворення розвинутих, соціально спрямованих держав Західної Європи та Північної Америки. Тому в Україні у сфері професійної підготовки, добору та діяльності державних службовців має заохочуватись неформальне вивчення, усвідомлення, сповідання та практикування християнських принципів служіння людям.

Валерій Хома,
кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри адміністративного
та міжнародного права Національної академії Державної прикордонної
служби України ім. Б.Хмельницького, полковник юстиції запасу